Ми так раділи за Тоніка.
Маленьке сіре смугасте кошеня знайшло дім — здавалося б, саме та історія, заради якої все це робиться. Ми видихнули. Поставили галочку. Зраділи.
Через тиждень нам зателефонували. Тонік у клініці. У нової господині немає грошей на лікування.
Ми, звісно, забрали його.
Що сталося
Кошеня повернулося до нас у жахливому стані. За один тиждень воно втратило 20% ваги — з 2 кг до 1,6 кг. Підвищена температура, серйозні проблеми з кишківником і сечовим міхуром. Ми негайно відправили його на рентген, УЗД, аналізи.
Він провів кілька днів у стаціонарі, під наглядом лікарів, на крапельницях.
Зараз Тонік виписаний із клініки і повернувся до притулку. Лікарі вважають, що причиною всього були травми. Як саме вони були отримані — ми не знаємо. Нам не сказали. Можливо, і самі не знають.
Тонік живий. Він відновлюється. Це головне.
Чому ми пишемо про це
Тому що у нас була спокуса не писати.
Коли тварину повертають — це завжди незручно. Хочеться замовчати, не виносити на публіку, розібратися тихо. Тим більше коли незрозуміло, що саме сталося і хто винен.
Але ми вирішили говорити. Тому що мовчання в таких ситуаціях — це не делікатність. Це звичка робити вигляд, що все добре, коли це не так.
Ми не знаємо всієї правди про те, що сталося з Тоніком за цей тиждень. Але ми знаємо одне: якби нам сказали чесно від самого початку — що щось іде не так, що кошеня поводиться дивно, що є тривога, — ми б встигли допомогти раніше. До того, як він утратив п'яту частину своєї ваги.
Прохання до тих, хто бере тварин
Ми не засуджуємо. Буває всяке — і обставини змінюються, і здоров'я підводить, і тварина виявляється складнішою, ніж очікувалося.
Але будь ласка: говоріть нам чесно і одразу. Якщо щось не так — телефонуйте. Якщо не справляєтеся — скажіть. Якщо потрібна допомога — ми поруч. Ми не будемо засуджувати. Ми будемо допомагати.
Саме для цього ми й існуємо.
Тонік зараз у безпеці. Він їсть, відпочиває і потихеньку приходить до тями. Попереду в нього — знову очікування нового дому. Ми віримо, що цього разу все буде інакше.
